Україна це Європа. 13 грудня 2024 року у Віденській Дипломатичній академії (Австрія), одному із найстаріших вищих навчальних закладів, що займається дипломатією та міжнародними відносинами, відбулася конференція міжнародних лідерів «Європа та Україна – спільні перспективи та цінності». 

Участь у конференції взяли  освітяни, науковці, релігійні та громадські діячі, представники засобів масової інформації – всі, кого хвилює пошук шляхів встановлення сталого миру. 

Відкрив конференцію заступник голови Української Ради миру Володимир Новохацький. 

«Народ України високо цінує ініціативу австрійського канцлера Карла Негаммера, який запропонував Дональду Трампу Австрію як місце для переговорів між Україною і Росією. Також ми вдячні Австрії, яка надала прихисток більш ніж 90 тисячам українських біженців, 80% яких – жінки з дітьми.  Ми зворушені заявою посла Австрії в Україні Арада Бенько щодо готовності Австрії надати прихисток новим переселенцям у разі загострення ситуації в Україні».

Володимир Дмитрович підкреслив, що Українська Рада Миру двадцять п’ять років займається міжнародною миротворчою діяльністю, та спільно з партнерами провела та ініціювала багато різноманітних заходів на користь громадян різних країн,  долучалися до демократичних ініціатив провідних лідерів світу заради єдиної мети – щоб людство існувало в мирі і злагоді,  гармонійно співіснуючи на нашій планеті.  

Також він зазначив про необхідність трансформації міжнародних інституцій, які не працюють і не можуть запобігти насиллю  будь-якого агресора.

Міністр оборони Австрії (1990-2000 рр) Вернер Фасслабент розпочав свій виступ з історичного екскурсу. Він розповів, що місце проведення конференції це найстаріша дипломатична академія у світі, яка конкурує лише з Ватиканом. Ніхто не може сказати точно, яка з них була першою. Але до того, як вона стала Дипломатичною академією, а також школою, яку він сам відвідував у молодості, це місце було Імператорським літнім палацом у Відні.

Коли імператриця Марія Терезія створила академію, вона мала функцію бути інтелектуальною основою для майбутніх поколінь, які мали керувати Австро-Угорською імперією. На той момент це була лише Австрійська імперія, яка навіть не була окремою державою, а все ще залишалася частиною Священної Римської імперії. Це вже тоді показувало, що сюди приїжджала молодь з усієї Європи, яка говорила різними мовами: чи то німецькою, чеською, угорською, чи українською. І, звісно, частиною імперії була й західна частина України.

Доктор Фасслабент поділився особистим досвідом, як вперше зіткнувся з Україною не через книги, а завдяки своєму дідусеві. Той служив солдатом в Австро-Угорській монархії понад десять років на території сучасної України.

Повертаючись до теперішньої реальності він сказав, що війна зазвичай закінчується, коли одна сторона досягає своїх військових цілей, а інша розуміє, що не може їх досягти. Або якщо обидві сторони розуміють, що їхні цілі недосяжні.

Що він бачить перемогу як збереження того, що вже Україна має, а не як повернення того, про що мріє. І здатність зберегти те, що маємо, є найважливішими для успішного майбутнього.

Вернер Фасслабент зазначив, що Україна є надзвичайно важливою для безпеки всієї Європи. Але слід зрозуміти, що ідеального рішення не буде — ні для однієї, ні для іншої сторони.

Попри те, що ситуація дуже складна і може стати ще складнішою, він завершив свій виступ абсолютною впевненістю в успіх України. І важливою складовою цього успіху є наша стійкість, віра у свою країну, націю та майбутнє. 

Президент Академії педагогічних наук України, Василь Кремень зазначив, що більше 90 % населення України активно і послідовно сповідують євроінтеграційні настрої і підкріплюють їх практичними діями. Він виокремив пʼять об’єктивно обумовлених  обставин до євроінтеграції.

Перше. Історично Україна, ще з часів її попередниці Київської Русі, належала до європейської цивілізації. Свідчень цьому безліч – від вибору Київським князем серед різних релігій саме християнства до почесного звання «європейського свата» князяЯрослава Мудрого.

Друге. Україна і українці ідейно і ментально були завжди ближче до Європи.

Пошана до людини, гуманність у ставленні до неї, проявлялось у вченнях українських філософів, зокрема Григорія Сковороди і Памфіла Юркевича, які сповідували філософію серця.

Третє. Об’єднувала Україну з Європою і християнська віра. Якщо в Україні православ’я тяжіє до Європейського Константинополя, то в Росії відбулося його насичення ординським змістом, авторитарною сутністю і утвердилась тісна співпраця, навіть духовне єднання зі світським абсолютизмом.

Четверте. У руслі європейських чеснот здійснювалась в Україні також організація політичного життя і самоврядування в часи хоча би відносної самостійності країни. Маю на увазі традиції Запорізького козацтва, функціонування Гетьманської держави з її прямими виборами гетьмана і організацією козацького самоврядування. Саме в Козацькій Україні в 1710 р. з’явилась перша європейська конституція за авторства Пилипа Орлика.

П’яте. Нині Україна зробила вибір своєї цивілізаційної ідентичності й утвердилася у власній європейськості. Вона послідовно трансформується в людиноцентровану демократичну державу з європейською шкалою базових цінностей.

Наприкінці виступу Василь Григорович зробив висновок, що Україна не просто поділяє європейські цінності, а й захищає їх ціною власних життів у відповідь на агресію Росії, що європейські демократичні цінності набувають дедалі більшого значення, адже вони згуртували українське суспільство і наразі стали його важливим консолідуючим чинником.

Професорка Анджела Міклі згадала своє захоплення в молоді роки співати пісні різними мовами, і що ця ініціатива була від австрійського філолога. 

Пізніше, це допомогло їй коли працювала в Північній Ірландії, Південній Африці, Молдові, Грузії та Вірменії, навчаючи, як використовувати ненасильство у політичних і громадських конфліктах. Вони тоді на заходах співали всіма мовами людей, які були присутні. 

Вона підкреслила, що  глибоко вражена  рисою української культури, яку  спостерігала останнім часом. Це те, як українці поводяться з російськими військовополоненими. Це більше, ніж культура — це етичне рішення, зазначила пані Міклі. 

«Українці ставляться до російських військовополонених як до людей: вони забезпечують їх їжею, дахом, і дозволяють телефонувати додому раз на тиждень. І це неймовірно, і це приклад дуже гуманної культури».

Один із ключових принципів освіти миру, зазначила професор Міклі — бути впевненим у своїй етиці. 

На завершення вона поділитися досвідом роботи з військовими, як один німецький генерал сказав: "Військові не приносять мир. Вони захищають те, що створює суспільство". І це нагадує нам, що мир потрібно постійно створювати, відновлювати й підтримувати, а військові можуть лише захистити вже створене.

Ректор Українського державного університету ім. Михайла Драгоманова Віктор Андрущенко зазначив що у подоланні загрози третьої світової війни важливою є участь представників різних країн, різних народів, різних професій і сфер діяльності – політиків і дипломатів, бізнесменів, діячів науки і культури, мистецтва і релігії, представників всіх сфер суспільної життєдіяльності людства. Але, на його думку,  найважливіша роль у цьому процесі належить освіті.

Віктор Петрович розповів, що Міжнародна Асоціація ректорів педагогічних університетів Європи, яку він очолює,  з 2011 року провела ряд знакових перемовин у Київі, Празї, Вільнюсі, Франкфурт-на-Майні, розробила й у 2013 році утвердила стратегічний документ – Педагогічну Конституцію Європи.

Академік Андрущенко підкреслив, що мова йде, про підготовку Нового вчителя для об’єднаної Європи XXI століття, вчителя, який виховає покоління європейців, здатних жити у спільному Європейському Домі у повазі, порозумінні і співпраці. 

На завершення він сказав, підготовка педагогів за єдиною шкалою означених цінностей (з урахуванням національних особливостей)  змінює історичну місію вчителя: учитель стає не тільки носієм офіційно вивірених знань, а відповідальним і правочинним суб’єктом-провідником високої  духовності, яка спонукає до дії заради перемоги, утвердження миру і справедливості. 

На завершенні першої сесії виступив Валерій Цибух, надзвичайний та повноважний Посол. 

Він розповів про діяльність Української Ради миру, що  з самого початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну (2022 року) у своїй діяльності зосередилась на вирішенні питань щодо об’єднання української та світової громадськості з метою реалізації актуальних проблем сьогодення.

Рада Миру ініціювала проект «Мир та Здорова Україна», одним із напрямів якого є підтримка ментального здоров’я українців, які зазнали психологічних травм внаслідок війни. Особливу увагу приділено психологічній підтримці поранених військових і ветеранів, які потребують адаптації до нових умов життя. Спільними зусиллями створено Центр протезування та реабілітації для військових, які втратили кінцівки. 

Валерій Іванович навів болючу статистику, що понад 300 тисяч гектарів української землі було екологічно забруднено, а понад 170 тисяч квадратних кілометрів української землі – заміновано.  Що становить близько 28% загальної площі країни. Замінування не тільки вивело з обігу значні площі орних земель, але й загострило глобальну продовольчу кризу, особливо в країнах, що залежать від українського експорту зерна.

Другу сесію конференції розпочав віце-президент Української асоціації релігієзнавців Ярослав Ювсечко. Він розповів про трансформації які відбулися в релігійному просторі України в умовах воєнного часу і з якими  внутрішніми та міжконфесійні викликами зіткнулась країна. 

Поява Православної церкви України (ПЦУ) змінила православний ландшафт як в Україні, так і в усьому світі. Церква отримала Томос про автокефалію від Вселенського патріархату у 2019 році та об'єднала три гілки українського православ'я. 

Трансформації всередині Української православної церкви (Московського патріархату - УПЦ МП). Під тиском війни керівництво УПЦ МП обережно почало рухатися до справжньої автономії від Російської православної церкви (РПЦ), проголосивши незалежність на соборі 27 травня 2022 року. Однак УПЦ МП залишається неоднозначно пов'язаною з політичним і релігійним порядком  Кремля.

Патріотичні орієнтири Української греко-католицької церкви (УГКЦ) та ПЦУ збігаються, тоді як Римо-католицька церква (РКЦ) в Україні зайняла більш рішучу позицію проти російської агресії, на противагу неоднозначній офіційній позиції Ватикану.

Протестанти зробили значний внесок у гуманітарні зусилля, включаючи евакуацію населення, відбудову та капеланське служіння.

Мусульманські організації, єврейські громади, релігійні меншини активно підтримують Україну.  

Спостерігається напруженість навколо УПЦ МП (Українська православна церква Московського патріархату). Історично підпорядкована РПЦ, УПЦ МП сприймається як інструмент російського впливу. Нещодавно український парламент прийняв закон про заборону релігійних організацій, пов'язаних з державою-агресором, спрямований на захист національної безпеки та дотримання конституційних і європейських норм у сфері прав людини. 

З 2018 року 1 502 релігійні громади перейшли з УПЦ МП до ПЦУ. Тенденція переходів підкреслює триваючу реконфігурацію релігійного простору України в умовах воєнних реалій.

Відповідаючи на питання аудиторії чи не порушуються права віруючих громадян в Україні, Ярослав Володимирович  відповів що громади Української православної церкви діють в Україні, але повинні відокремитись від підпорядкування московській православній церкви.

Депутат Європарламенту від Австрії, Лукас Мандл зазначив, що як римо-католик, повністю підтримує Україну, так само як і Папу Римського. На його думку, не існує жодної різниці між Римо-католицькою церквою в Україні та Папою. Це важливо підкреслити, адже зазвичай у Західній Європі  не звикли так політично говорити про релігію, як це було сьогодні.

А власне його позиція щодо України є чіткою та має довгу історію, ще до початку агресивної війни Росії. Останній раз він відвідав Україну восени 2021 року, коли побував у Харкові, Києві та інших містах. 

Лукас Мандл звернув увагу, що тема сьогоднішньої конференції спонукає глибше замислитися над тим, що означають ці спільні цінності та перспективи. Вони зосереджуються навколо тих самих цінностей, які Європа представляє як всередині, так і назовні.

Ці цінності – людська гідність та індивідуальна свобода – завжди знаходяться під тиском. Людська гідність означає, що кожна людина має однакову цінність. А індивідуальна свобода визнає, що свобода є невід’ємною частиною людської природи. Політика не повинна дарувати свободу – вона має захищати її. Це обов’язок політики, зокрема у випадку України – захищати свободу від агресії, насильства та військових злочинів, які чинить путінська Росія

Єдина Європа має вирішальне значення для безпеки, процвітання та збереження спільних цінностей. Це включає і відновлення таких міст, як Харків, які знову можуть стати живими освітніми центрами, відкритими для студентів з усього світу. 

Проте найбільша загроза для цього бачення – це втома. Втрата уваги та віри у майбутнє України була б найгіршим, що може статися. Ми не повинні цього допустити, навіть якщо війна триває вже третій рік, закликав пан Лукас. 

Тетяна Федунова, директор ліцею №85 та голова Асоціації шкіл міста Києва, розповіла про травматичний досвід школярів під час щоденних ракетних обстрілів з боку Росії. Вона розповіла про проект «Школа миру», який вона розвиває разом з Федерацією всесвітнього миру в Україні, в рамках якого учні проходять підготовку в якості «юних послів миру», зустрічаються з дипломатами, політиками, іноземними студентами та вчаться розвиватися через служіння іншим. Як національний координатор шкіл ЮНЕСКО в Україні, вона розвиває проект «Юні посли миру» з українськими школярами. 

Колишній керівник миротворчої місії ООН Д-р Афсар Ратор, поділився своїм досвідом участі в конфліктах по всьому світу, а на завершення зробив огляд майбутніх витрат на післявоєнну відбудову України. Він наполягав на перевагах, які інтеграція України до Європейського Союзу принесе Європейському Союзу, наприклад, в рамках проекту «Зелена угода». За його словами, потенційне виробництво відновлюваної енергії в Україні в сім разів перевищує потреби Європейського Союзу.

Cпівголова Федерацї всесвітього миру (UPF) Європи та Близького Сходу Жак Маріон розповів про внесок UPF у проект Всесвітньої Хартії миру, нещодавно започаткований урядом Камбоджі, спрямований на створення міжнародних рамок солідарності та миру між державами, а також між державами та недержавними суб'єктами. Він оголосив про запуск Форуму Азійсько-Тихоокеанського союзу на майбутньому Всесвітньому саміті UPF у Кореї в квітні 2025 року в присутності парламентарів з усього світу. На Форумі буде розглянуто питання напруженості в Північно-Східній Азії та на Корейському півострові, яка безпосередньо впливає на Європу через війну в Україні. 

На завершення конференції нагороду «Посол Миру 2024» отримав Віктор Андрущенко, а почесне звання «Посол миру» отримали Леся Королик-Бойко — голова Міжнародної організації «Поступ жінок-мироносиць у діаспорі», Юлія Мох — оперна співачка, співорганізаторка,  член журі Міжнародного вокального конкурсу імені Квітки Цісик та Наталя Євдокимова –  ректор Міжнародного класичного університету ім. Пилипа Орлика. 

Федерація всесвітнього миру закликає до співпраці у побудові єдиної мирної міжнародної родини.